Пунктуаційну норму порушено в реченні
Життя прожити — не поле перейти.
Час — є лікарем на всі хвороби.
Обережність — підпора мудрості.
Обачність — оберіг розуму.
Пунктуаційну помилку допущено в реченні
Бути вільним уміти розмовляти з волею.
Свобода — ось універсальний код.
Світла думка — незаперечна цінність.
Надія і Віра — мій човен і весла.
Благословіть в дорогу, матері!
Куди пливеш мелодіє?
Не будемо, пісне, прощатись.
Мій побратиме! Заспіваймо пісню.
Тобі, дочко, кажу, а ти, невістко, слухай.
Ховайтеся пироги, бо ми ваші вороги.
Коли проповідує лисиця, кури, бережіться!
Готуйтеся, люди, бо скоро грудень.
Завтра певно, буде легше всім.
Тихий вечір йде, на щастя.
Справді, роботи немало навкруг.
Багато часу згаяно, на жаль.
По-перше думай, по-друге бери на себе відповідальність.
Ми, наприклад, упевнені в перемозі.
Справді, ми потребуємо нових рішень.
Майбутнє, зрештою, залежить від нас.
Дні наші ніби однакові, але водночас такі різні!
Полем річкою, гаєм милуймося.
До людей неси і посмішку, і сміх, і розраду, і пораду.
На цій землі родяться щедро правда й добро, мудрість і розум.
Сонце і її дитина — обидва матері здаються золотими.
Найцінніші три почуття: любов, дружба, співчутливість.
Мудрість має такі ознаки: терплячість, працелюбність, честь.
Зло, насильство, горе усе відступає перед мудрістю.
Добро роби кожному не розмірковуючи.
Чорну душу не відмиєш, скупавши тіло.
Ґава покачавшись у снігу, не побіліє.
Нехтуючи честю, не вбережеш совісті.
Шелестять явори повиті першою росою.
Сплять сивиною закутані гори.
Рідний степ, широкий, вільний, став перед очима.
Небо розгорнуло свій намет — синій, широкий, глибокий.
Ви уявіть собі; я родився в степах.
Троянда не розквітне: її спалило сонце.
Листя жовтіє — поле смутніє.
Як пройде негода, стане кращою погода.
«Це в нас пісня така,— забриніли бджолята.
Хочеться сусідові сказати: «За співаймо!»
Співаймо, щоб вічно жити у сяйві великих справ!
«Цвіте терен»,— тихо ми співали.
